КНУ ім. Т. Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка — державний вищий навчальний заклад України, розташований у місті Києві. З 2009 до 2014 року мав статус автономного дослідницького університету[4].

Передісторія[ред. • ред. код]

Імператор Микола І, за чиїм Указом був заснований Університет Св. Володимира

Стрічки Ордену Св. Володимира. Червоний колір будівлі «Червоного корпусу» пов’язаний зі стрічками ордену Св. Володимира (червона та чорна), відтак Будівля Київського університету Св. Володимира мала відображати ці кольори (це офіційна версія за часів Російської імперії та сучасної України).
Ідея заснування університету в Києві виникла в правлячих колах Російської імперії ще на початку XIX ст., відразу після відкриття таких закладів у Казані (заснований у 1804 р.) та Харкові (заснований у 1805 р.). Однак втілювати в життя плани створення університету влада розпочала лише 1833 р., після закриття двох найбільших учбових осередків Віленського учбового округу: Кременецького ліцею на Волині та Імператорського Віленського університету, які стали основою новозаснованого університету.

З Крем’янця до Києва перевезли бібліотеку (34378 томів), хімлабораторію (540 апаратів), гербарій (1500 видів флори), мінералогічний (15538 експонатів), фізичний (251 інструмент і прилад), зоологічний (20487 експ.), нумізматичний (понад 17000 монет, майже половина античні), образотворчого мистецтва (450 предметів) кабінети. До Києва також перевезли найкращу частину ботсаду (8000 рослин і 50 дерев у горщиках, 15000 живих рослин, 10000 видів насіння, 300 різновидів засушених фруктів). Першим директором став колишній очільник ботанічного саду при Кременецькому ліцї Вілібальд Бессер[5]. Пізніше з Вільна в 1840 році перевели Віленську медико-хірургічну академію (до 1832 року — медичний факультет Імператорського Віленського університету) разом з матеріально-технічною базою, бібліотекою та більшою частиною викладачів. Також новостворений університет отримав (за винятком майна, переданого Імператорській римсько-католицькій духовній академії, створеній на основі колишнього теологічного факультету Віленського університету) решту власності ліквідованого університету[6], що включала в себе значну частину його видатної бібліотеки (за винятком дублетів, переданих Імператорському Харківському університету).

Російська імперія[ред. • ред. код]
8 листопада 1833 р. імператор Микола І підтримав подання міністра народної освіти графа C. Уварова та указом від 2 листопада 1833 року заснував Імператорський університет Святого Володимира. 25 грудня 1833 р. імператор затвердив проект Тимчасового статуту й штатний розпис Університету. 28 (16 за ст. ст.) липня 1834 р. (в день пам’яті рівноапостольного кн. Володимира) відбулося урочисте відкриття закладу[7]. 28 серпня 1834 р. в Університеті розпочалися заняття.

Це був другий вищий навчальний заклад на території підросійської України після Харківського Імператорського університету. Початковою метою, що ставилася перед Київським університетом, був намір позбавити культурної підтримки, а відтак русифікувати полонофільську київську інтелігенцію, яка була вороже налаштована до влади та співчувала Польському повстанню 1830–1831 років[джерело?]. Апеляція до імені князя Володимира символізувала саме цей напрямок діяльності.

28 серпня 1834 року Київський університет прийняв перших 62 студентів. Початково діяв лише один філософський факультет з двома відділеннями — історико-філологічним та фізико-математичним. 1835 року відкрився юридичний факультет, а 1841 року — медичний. Філософський згодом розділився на два самостійні факультети. З такою структурою університет працював до 1917 року.

Університет Святого Володимира, початок 1910-х років

Пам’ятник Миколі І, навпроти Київського Університету, 1917
До Жовтневого перевороту в університеті викладали відомі вчені: математики Борис Делоне, Д. О. Граве, М. А. і А. А. Дяченки, Б. Я. Букреєв (з 1889 до 1962), фізики М. М. Шіллер, Й. Й. Косоногов, М. П. Авенаріус, астрономи В. Фабриціус, Р. Фоґель, М. Ф. Хендриков, зоологи О. О. Ковалевський, О. М. Сєверцов, О. О. Коротнєв, історики і філософи М. О. Максимович (перший ректор), М. І. Костомаров, М. В. Довнар-Запольський, В. С. Іконніков, М. П. Драгоманов, І. В. Лучицький, Ю. А. Кулаковський, літератор М. П. Дашкевич, філолог В. М. Перетц, юристи О. Ф. Кістяківський, М. К. Ренненкампф, С. Й. Богородський, Г. І. Ейсман, економісти М. Х. Бунге, І. В. Вернадський (батько першого президента АН УРСР — НАНУ, академіка В. І. Вернадського), хіміки С. М. Реформатський, О. П. Ельтеков, М. А. Бунге, механік Г. К. Суслов, геолог М. І. Андрусов, вчені-медики В. О. Бец, Н. А. Хржонщевський, М. В. Скліфосовський, Г. М. Мінх, В. В. Підвисоцький, Ю. К. Шимановський, В. К. Високович, В. О. Караваєв, Ф. С. Цицурін, В. П. Образцов, М. М. Волкович, патолог В. К. Ліндеман, гігієніст О. В. Корчак-Чепурківський, архітектор В. І. Беретті та інші. Частина з них були випускниками університету.

Ще від середини 19 ст. університет став одним із осередків науки і передової громадської думки в Україні. Тут вчилися члени Кирило-Мефодіївського товариства — В. М. Білозерський, Г. А. Андрузький; Т. Г. Шевченко працював в 1845-47 рр. в Археографічній комісії при університеті. До 1917 р. університет підготував близько 20 тисяч спеціалістів. Активні учасники Київсько-Харківського товариства були ініціаторами заснування недільних шкіл.

Докладніше: Тарас Шевченко і Київський університет

Меморіальна дошка Тарасові Шевченку на фасаді Червоного корпусу Київського університету
Університет названо у 1939 році на честь українського поета Тараса Шевченка. Після закінчення Петербурзької академії мистецтв він працював тут як співробітник археографічної комісії (у 1845-46 роках). Розгром у 1847 році Кирило-Мефодіївського товариства й арешт Шевченка перервали його роботу, але не знищили зв’язки поета з університетом. Після звільнення Шевченко написав «Букварь Южнорусский» для недільних шкіл, займався його розповсюдженням, листувався з першим ректором Університету Михайлом Максимовичем.

1848 року при університеті (1-й поверх) засновано хірургічну клініку В. О. Караваєва, де оперував також М. І. Пирогов. У січні 1847 в актовому залі концертував Ф. Ліст. Тут відбувалися виставки передвижників. У 1861—1919 щомісяця видавалися «Университетские Известия», працювало 10 наукових товариств: дослідників природи, фіз.-математичне, фіз.-хімічне, хірургічне, історичне Нестора-літописця, юридичне… В 1883 було засновано університетську мед. клініку (тепер.бульвар Шевченка № 17). 1880 в університеті було проведено випробування першої у світі системи одночасного телеграфування і телефонування по одному й тому ж дроту (винахідник Г. Г. Ігнатьєв).

У середині 1880-х рр. в університеті налічувалось близько 20 музеїв та навчальних кабінетів. Основу найстаріших його музеїв — Ботанічного, Зоологічного, Геологічного складали надходження від Кременецького ліцею і Віленського університету. Так само після передачі у 1834 р. колекцій з Віленського університету, Уманського, Луцького та Почаївського училищ виник нумізматичний кабінет. Вже в день урочистого відкриття до Київського університету надходять археологічні колекції з розкопок стародавнього Києва разом з планами і картами, а до мінералогічного кабінету колекція мінералів та інших експонатів. Зібрання старожитностей університету, згодом перетворилося на перший в Києві археологічний музей, що на поч. ХХ ст. мав більш як 11 тисяч одиниць зберігання. І хоча від них вціліло дуже мало, натомість збереглися традиції створення і використання музейних колекцій, що інтегровані в навчальний та науковий процеси як база для якісної освіти. Нині це осередки наукової діяльності викладачів, студентів і аспірантів, справжні лабораторії, що мають вузькоспеціальний характер, тісно пов’язані з галузевою науковою роботою, а їхні фонди є як результатом наукової діяльності, так і використовуються у дослідних цілях.

Сьогодні музеїв різних профілів в університеті десять, кожен з яких має свою цікаву історію заснування, поповнення і розвитку, тісно пов’язану з діяльністю наукових шкіл та видатних діячів науки. До музеїв історичного профілю належать: Музей історії університету, Археологічний музей, Етнографічний музей; до природничого — Ботанічний сад імені академіка О. В. Фоміна, Ботанічний музей, Геологічний музей, Зоологічний, Музей природи Канівського природного заповідника, а серед галузевих — Музей історії астрономічної обсерваторії і Лінгвістичний музей. Але більшість з них можна назвати комплексними, що поєднують в собі ознаки різних профілів. Майже всі музеї мають меморіальні розділи, або куточки присвячені видатнім діячам університетської науки.

У 1915-16 роках університет було евакуйовано до Саратова, у 1919-20 до університету були приєднані Вищі жіночі курси, Київський юридичний інститут та інші навчальні заклади.

Українська Держава[ред. • ред. код]
Під час правління гетьмана Скоропадського Університет Св. Володимира отримав статус російського університету[8]. В той же час паралельно працював заснований в 1917 році Київський український державний університет більшість викладачів якого були одночасно були й професорами в Університеті Св. Володимира. З приходом більшовиків університети були об’єднані.

УРСР[ред. • ред. код]
Протягом 1920-32 на базі університету функціонували інститути народної освіти ім. Драгоманова (до 1930), соціального виховання, професійної освіти, фізико-хіміко-математичний. В 1933 університет відновлено у складі 7 факультетів. У 1939 закладові присвоєно ім’я Т. Г. Шевченка.

Під час німецької окупації університет було відкрито в листопаді 1941 р., його ректором був призначений К. Т. Штеппа[9], але вже в 1942 р. закрито.

Водночас значна частина персоналу відступила з радянськими військами і була евакуйована до м. Кзил-Орди Казахської РСР, де в 1942-43 К. У. було злито з Харківським в Об’єднаний український університет.

Після визволення Києва в листопаді 1943 р., незважаючи на заподіяні німецькими окупантами руйнування (висаджено в повітря головний корпус, знищено кабінети, бібліотеки), в січні 1944 університет відновив свою діяльність. У 1949 функціонувало 12 факультетів. 1960 року в університеті відкрито факультет студентів закордонних держав.

Україна[ред. • ред. код]

Мітинг біля стін Київського університету 24 липня 1990 р.
Указ Президента України від 21 квітня 1994 р. встановив, що Київський університет імені Тараса Шевченка є національним університетом зі статусом самоврядного (автономного) державного вищого навчального закладу, який здійснює свою діяльність відповідно до власного Статуту.

25 листопада 1999 року Леонід Кучма збільшив автономію університету, підпорядкувавши його Президенту України, і прирівняв посаду ректора університету до статусу міністра України[10]. Через дев’ять років, 5 травня 2008 року, Віктор Ющенко віддав вказівку реформувати Київський університет, з метою перетворити його на головний навчально-науковий центр України[11]. Він також надав університету права на затвердження індивідуальних умов прийому абітурієнтів, визначення чисельності студентів, слухачів, аспірантів, докторантів, здобувачів наукових ступенів кандидата та доктора наук[11].

29 липня 2009 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 795 про Київський університет, згідно з якою університету надано статус самоврядного (автономного) дослідницького національного вищого навчального закладу, передбачення збільшення протягом 2011—2012 років на 30 відсотків розмірів посадових окладів, ставок погодинної заробітної плати науково-педагогічних та наукових працівників і на 20 відсотків — стипендії студентів університету, також починаючи з 2011 року під час складання проекту Державного бюджету України мають бути закладені кошти для організації стажування 200 науково-педагогічних та наукових працівників, 1000 студентів і аспірантів Університету у провідних зарубіжних науково-навчальних центрах, фінансування наукових досліджень в обсязі не менш як 25 відсотків коштів державного бюджету, що передбачаються для його утримання, придбання обладнання та новітніх засобів навчання, проведення реконструкції навчальних корпусів, спортивного комплексу, стадіону, інженерних мереж і доріг, спорудження Палацу студентів, будівництва житлового будинку на 200 квартир для співробітників та гуртожитків для студентів Університету (не менш як на 2000 місць), упорядження території Ботанічного саду імені академіка О. Фоміна, облаштування на території Канівського природного заповідника (Черкаська область) пам’ятних історичних місць, пов’язаних з іменем Т. Г. Шевченка[12].

Кампуси і корпуси[ред. • ред. код]
Після заснування університет містився у приватних приміщеннях на Печерську; йому було присвоєно ім’я святого Володимира. Зараз головний корпус університету (1837—1842, архітектор В. І. Беретті) міститься на вулиці Володимирській, 60, окремі гуманітарні факультети — на бульварі Шевченка, 14 (колишня Перша гімназія, споруджена за проектом О. В. Беретті), ряд інститутів та факультетів — на проспекті Академіка Глушкова, 6 (1954-1970-і, В. Є. Ладний, В. Є. Коломієць, інж. В. Я. Дрізо) та вулиці Васильківській, 90, на вулиці Мельникова, 36/1; бібліотека (1939, В. О. Осьмак і П. Ф. Альошин) на вулиці Володимирській, 58, ректорат університету (40-і рр. ХІХ ст.) на вулиці Володимирській, 64.

Червоний корпус[ред. • ред. код]

Червоний корпус Київського університету
Докладніше: Червоний корпус КНУ

Офіційні кольори КНУ
На фасаді головного корпусу встановлено пам’ятний знак викладачам і студентам університету, меморіальну дошку Т. Г. Шевченку та меморіальну дошку Штабу винищувального батальйону. На фасаді гуманітарного корпусу встановлено меморіальну дошку М. І. Пирогову.

Будинок Головного (Червоного) корпусу університету (вул. Володимирська, 60); збудований у 1837—1842 рр. у формах класицизму за проектом архітектора Вікентія Івановича Беретті (1781—1842). Будівля представляє собою величезний замкнений корпус з внутрішнім двором, довжина фасаду сягає 145,68 м.

Стіни корпусу пофарбовано у червоний колір, чавунні бази та капітелі колон — у чорний. Це відповідає кольорам стрічок ордену Святого Володимира (заснований у 1782), чиє ім’я носив університет, тому девіз ордену «Користь, честь і слава» (лат: «Utilitas, Honor et Gloria») був і його девізом. Зведений на вершині пагорба, будинок університету суттєво вплинув на формування архітектурного обличчя Києва в XIX столітті.

Жовтий корпус[ред. • ред. код]
Будинок Гуманітарного (Жовтого) корпусу університету (бульв. Т. Шевченка, 14); збудований в 1850—1852 рр. у формах класицизму за проектом архітектора Олександра Вікентійовича Беретті (1816—1895), сина В. І. Беретті, автора проекту Головного корпусу університету. Будинок належав Першій гімназії. В гімназії викладали визначні історики М. Берлинський та М. Костомаров. Серед її вихованців — художники Микола Ґе та В. Левандовський, історик М. Закревський, економіст М. Бунге, поет М. Гербель, скульптор П. Забіла, письменники М. Булгаков та К. Паустовський, майбутні академіки Є. Тарле та О. Богомолець, А. Луначарський. У 1919 р. в будинку гімназії жив перший президент Академії Наук України академік В. Вернадський. З 1959 р. будівля є навчальним корпусом університету.

Бібліотека ім. М. Максимовича[ред. • ред. код]
Докладніше: Наукова бібліотека імені М. Максимовича

Фасад Університетської Наукової бібліотеки імені М. Максимовича
Будинок Бібліотеки університету ім. М. Максимовича (вул. Володимирська, 58) збудований у 1939—1940 рр. у стилі неокласицизму за проектом архітекторів В. О. Осьмака та П. Ф. Альошина як гуманітарний корпус університету. Бібліотечні фонди складають 3,52 млн видань. Це найбільша за розмірами своїх фондів наукова університетська бібліотека в Україні.

Будинок бібліотеки разом з будинком філії № 1 Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (вул. Володимирська, 62), збудованим за проектом тих же архітекторів у 1929—1930 рр., та Головним (Червоним) корпусом університету складають цілісний архітектурний ансамбль.

Університетське містечко[ред. • ред. код]

Корпуси факультету кібернетики, соціології та механіко-математичного факультету Київського університету
Забудова комплексу нових корпусів університету ведеться з 60-х років XX століття на південно-західній околиці Києва (навпроти Національного центру виставок і ярмарків). Автори проекту — архітектори В. Є. Ладний, М. П. Будиловський, В. Є. Коломіець, інженер В. Я. Дризо.

Проект комплексу споруд Інститутів міжнародних відносин і журналістики (вул. Мельникова, 36) розробили архітектори «Київпроекту» О. Носенко, І. Шпара, Ю. Духовичний, О. Кліщук та Я. Віг. Їх проект у 1995 р. був удостоєний Державної премії України в галузі архітектури[13].

Докладніше: Вища партійна школа (Київ)
Зоологічний музей[ред. • ред. код]
Докладніше: Зоологічний музей Київського університету
Зоологічний музей Київського університету розміщений у «червоному» корпусі, у його лівому крилі, на ІІІ поверсі. Музей має дві великі експозиційні зали та велику фондову колекції, що розміщена в окремих приміщеннях і включає різні групи безхребетних та хребетних тварин. У штаті музею — досвідчені зоологи, які є кураторами відповідних частин колекції. Музей започатковано наприкінці ХІХ ст. як кабінет зоології, який згодом переріс в велике зоологічне зібрання, одне з найбільших в Україні.

Ботанічний сад[ред. • ред. код]
Докладніше: Ботанічний сад імені академіка Олександра Фоміна

Долина магнолій Університетського Ботанічного саду
Університетський Ботанічний сад імені Академіка Олександра Фоміна (1869—1935) закладений у 1839 році за планом архітектора В. І. Беретті ботаніком Р. Е. Траутфеттером. Загальна площа становить 22,5 гектара, в колекції саду понад 10 тисяч видів, форм та сортів рослин.

Кліматрон в Ботанічному саді імені Академіка О. В. Фоміна; висота його після реконструкції 1977 р. становить близько 33 метрів і є найбільшою у світі. Перший оранжерейний комплекс збудовано у 1846—1849 рр. для колекції тропічних та субтропічних рослин, яка налічує зараз понад 2 тисяч одиниць і є однією з найбільших в Європі.

Астрономічна обсерваторія[ред. • ред. код]
Докладніше: Астрономічна обсерваторія КНУ
Астрономічна обсерваторія Київського університету (вул. Обсерваторна, 3) заснована в 1845 році. Спершу планувалося розмістити університетську обсерваторію в приміщенні головного корпусу університету (про що свідчать наявні архітектурні проекти будівлі), однак пізніше вирішили побудувати для неї окрему будівлю. Це завдання знову довірили Вікентію Беретті, за чиїм проектом вона і була побудована в 1841—1845 роках і офіційно відкрита 7 лютого 1845 року.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

БЫСТРЫЙ ЗАКАЗ

Диплом24 – дипломные, курсовые и контрольные по студенческой цене.

Лидеры в написании дипломных и курсовых работ.

18 лет практики. Выполнили 1 235 263 работ. Средний бал не ниже 4,8 из 5.

Только проверенные авторы с 8-летним стажем. Подтвержденные рекомендациями. Все авторы с научными степенями.

Выполняем работы для: КНУ, КНЕУ, КНТЕУ, АМУ, НАУ, КПИ, МАУП, КИБИТ, НТУ и многих, многих других.